Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/188

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Голубе ти мій рідненький! Синочку ти мій гарненький!

Плаче баба, а юнак, як стовп стоїть, а громада дивиться на нього.

… Отут то й було несподіване: як кинеться юнак перед бабою навколюшки, зблід, як лист той осінній, і замолився юнак:

— Бабусю велика! Молюся тобі за твої страждання, за твої муки. Ти мій єдиний бог, а иншого не знаю. Молюся всім людським мукам, молюся помстою, що навожу її на катів жорстоких, на силу не нашу. Молюся і тобі, людино вільна, що взяв ніж і запалив серце гро́зами.

Сказав це юнак, скочив на коня, і пропав загін в степу.

А люди стояли і думали. І порішили тоді люди, що Стєнька дійсно звязався з нечистою силою.

І пішла з того часу погана слава про юнака. Тільки байстрюки та голодранці підтримували його, а инші люди відсахнулись од нього. І важко тоді стало юнакові жити з своїм загоном в лісі: вовчі загони стежили за кождим його кроком, а люди вже майже не підтримували його.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Та й сунулись хмари над тим лісом, де жив юнак. Сунулись, посувались, лили воду на сосни, а сосни стурбовано гули. І були тоді неясні думи і неясні мрії і журба була за далеким, неясним, невимовним…

… Жив у тім лісі і дід Чорноморець сивий. Приходили до нього люди взнавати: куди корова поділась, хто коня украв. Розгортав Чорноморець чорноморські книги і взнавав по них, куди корова поділась, хто коня украв.