Гей, гей! Була тоді темна ніч, як далеке-далеке минуле!..
… А потім раптово вибухли постріли. Зататакали кулемети — то оточили повстанців вороги. І зійшлися тоді дві сили: одна сила юнакова, а друга — вовча…
Довго-довго не здавались повстанці.
Та тільки перемогла вовча сила: перебили повстанців, тільки троє залишилось, а між ними Стєнька-юнак.
Ой, гудів та й трівожно ліс…
|
Не росповідає горлиця про свою дитину милу, що її шуліка забила. Отож важко казати про те, як Стєнька-юнак загинув.
… Привели Стєньку на майдан і судили на майдані. І ніхто не прийшов сюди, люди не прийшли сюди.
… Тоді сумніло на шляху.
І сказав юнак:
— Одпустіть моїх товаришів, і я сам знайду собі найлютішу смерть.
Найлютішу смерть? Гей, гей, цього панам і треба. Погомоніли вороги і зодились: вони хотіли перехитрувать юнака: юнак прийме: найлютішу смерть! а тоді й товариші його приймуть: найлютішу смерть!
… І виблискували ворожі багнети, а за майданом умирало сонце.
Та не знали вороги, що їх перехитрував юнак. Говорив він:
— Я вигадав собі смерть, як в старовину було: садовили козаків на палі і умирали козаки на гострих палях. Я хочу вмерти на гострій палі — це найлютіша смерть!
Посміхнулись вороги: це найлютіша смерть! Тоді загострили палю і вбили ії в землю.