Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/193

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ДОРОГА

В перспективі — дорога.

Праворуч, ліворуч — акварелі. Далеко — ліс. Дорога до лісу, а може — вбік.

Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо.

Мабуть скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись біля нашої хати, в дитинстві.

Я дивлюсь на дорогу, і вона уводить мене за далекі гони.

Покірно йду за нею.

… Колись була береза, зірвав листок і положив у книгу, книзі, здається, більш як 100 літ, пожовкли навіть рядки. А в цій книзі лист з берези, пожовклий. (Може берези вже й нема… А де згадка про автора столітньої книги з пожовклими рядками?).

… Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить.

… Потім згадую сливи.

Саме по цій дорозі везли колись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.

Тоді вона дала мені жменю.

Та не були то сливи. Було дитинство.

… На краєвиді купчаться хмари, збираються на вечір.

Але то буде не потоп, а впаде звичайна роса. Тоді забуяє рослина.