Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/197

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

… А за вікном стояла ніч і тихо, темно і лукаво усміхалась.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

За 10 хвилин світало.

За годину я увійшов в кімнату.

Вже ночи не було.

Пройшла громовиця, пройшов дощ.

Підводилось сонце.

Пахло сонцем, пахло життям.

Я зітхнув глибоко і високо підвів голову.

… Потім узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця і кинув її в помийну яму, де рились бродячі міські пси.

То була ластівка.