продумати, треба знати… Ах, зелені мої сни за далеким невимовним. Ах, моя молодість — на фабричних посьолках тебе залишив, заблукалась ти ніччу в шахтарських огнях, на степах запорізьких безмежних.
Револьвер системи „бравнінг“ не виходив із голови. Про бравнінг: Конан-Дойль добре знав звичайного читача: розвязка і зав'язка, фабула, сюжет та ин. Шерлок Холмс. Не виходив із голови не тим, що його куплено в повстанця з банди Ангела, а там, що він лежить в столі, а в кімнаті тихо, домовинно, тим, що є „сьогодні“ і нема „вчора“ — далекого, несподіваного великого, особливо на фоні „позавчора“.
Карк зійшов на площу і раптом обернувся: його покликано.
— Товаришу!
Давиться: чоловік роскинув руки, немов повітря хапає.
І ще раз:
— Товаришу!
Відкіля цей голос?
Так, він знає цей голос, це 17-го року, голос 17-го року, голос молодої, бадьорої, червінькової революції, трівожної радости — може глибокої, може синьої, може це не голос, а сон з оточеного ворогами героїчного Луганську.
І щож: був сліпий, вийшов із лікарні — голодний і радий, і світлий, як усі після хвороби. Він після тифу. І на нього дмухало бузково, ачей ромашками, як дитині, що перший раз стала на ноги, або заговорила.
Хотілось обняти сліпого, згадав сентиментальний роман, провів сліпого на тротуар — і тільки.
Той пішов.
