Зауважте, як пишуть молоді вкраїнські письменники. Ви їх мабуть не знаєте, а їх треба знати, це ще в Шевченка написано. Є повірря, що наші діди всі грали на сопілках, тим-то й мова така музична. Наші діди були чабани і виганяли товар на вигін по синій росі, а біля підбитого бурею дуба грали на сопілках. А от Робіндранат Тагор теж народився в нетрах…
Так от, зауважте: вони родились в нетрах і заблукались в нетрах. Це погано. Я вихожу на новий шлях і мені радісно. Поперед мене горить зоря, як і колись горіла. Я ії кладу в своє волосся — і вона горить инакше. Да…
На подальшім розділі мій читач зупиниться і продумає те, що він прочитав. Ах, як радісно блукати невідомими чебрецевими шляхами!
Для живої мислі читача.
Мені хочеться говорити не на тему, і я говорю. Я хочу написати агітаційного листка. Історична справка: великій соціялістичній революції завше бракувало на талановитих поетів — агітаторів, а халтурили всі, за гонорар. Ах, як мені тяжко писати про халтуру, я дивлюсь в майбутнє, я звертаюсь до нащадків: заплюйте темну тінь моїх сучасників від халтури.
Це — риторика утилітарного походження. Ну і щож. З Карком спільного — нічого, а з новелою — багато, з життям — теж багато.
