а його композиції французські діти співають, а у нас в церкві, з ладаном. Вийшов із церкви.
Виходило світло, виходило темно, і уходили за обрій, щоб більше не повернутися. Шуміли трамваї, часом давили людей, а на завтра об'ява:
„Комендант міста наказує“.
Колись Карк бачив, як автомобіль задавив велосипедиста. Летіли обидва. Що думав велосипедист? І уявив: Сиваш, трівожна ніч, море і 10000. Махновщина по Сивашеві на тачанках. Трагедія інтелигенції лівобережної України…
… Нюся. Вона така лагідна, а везерунки нагадують гетьманщину.
Було сумно.
Вечорами сидів з Нюсею або ходив до відомого українського діяча — з боротьбистів — з рудою борідкою.
Слухав його плани за те, як утворити нову партію — викинути «Р» з Р. К. П., викинути «У» з К. П. (б) У., утворити єдину К. П. Це фантазія, це романтика.
Український діяч ще видавав паганенького журналу і не міг його видавати, — самоокупаємість сувора, а в нім не було німецького духу.
І була лагідність і скорбота в сірих очах, і було м'яке тіло.
Фантазії росцвітали під блакитним небом.
Блакитне небо проточувалось на всі вулиці великого промислового міста.
Зазеленіли міські садки. Виходили няньки і діти, і тут же — бліді обличчя з вокзалу, — невідомі, невідомо, в невідомість. І хотілось кохати і не хотілось кохати.
