Вона усміхалась:
— Губ-трамот! Губ-трамот!
І він усміхався хворо:
— Губ-трамот! Губ-трамот!
А потім він знову думав про бравнінг і було тоскно, бо хотілось жити, — руда борідка теж хоче жити — одірваний від життя зі своїм журналом радянський автомат.
І було його шкода. А от варяжська сила — велика — велитенська — напирає, ще напирає. І мовить руда борідка з сумом:
— Не придавіть зовсім!
… Підхопився. Хотілось вилаятись, кріпко, цінично, матюком. В голову лізли соціял-демократи в митрах…
Простогнав:
— Нюсю!
Вона одкинула руку, подивилась на його обличчя — воно було мертве. Сказала схвильовано:
— Ідіть, випийте води!
Редактор Карк підвівся і, як хворий, пішов до дверей.
Вохкий грунт притягує: — вохкість на сонці. Майже що-дня ходив в ярок і вбірав в легені вохкість. З ярка чути було далекий шум, в ярках блукало сонце. Знаєте — сонце уміє жити: ранком воно веселе, удень — працьовите, увечері задумливе — коли за обрій відходить, а біля нього купчаться хмари, обгортають сонце, — воно задумливе, як мудрець.
Удень бачив, як гурток дівчат біля окацій з сапками. Смішні в шумнім місті: у них такі ноги брондзові і м'язкі. Знаєте: грунт, рілля — пухко; тілько що важко пройшов плуг, а недалеко панський маєток, а десь збираються води і зелина буйно б'ється вгору.
