- В цім розділі я оповідаю про невеличкий подвиг…
- — А чий? — Ви подумайте!..
… Зіма, фуга, буруни іще буруни… Потяг, залізниця і рейки — рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! — Довго паровик борсається в депо: і тут — в депо, і там — в депо…
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може знову ми будемо бігти сюди — розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні, ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок.
… А чому вона в цім полку, ви, звичайно, не знаєте і ніколи не взнаєте, бо і я не знаю, а брехати не хочу: — це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
… На кожній станції тільки й чути. —
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом.
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
|
|
— Товаріщі! Всеросійская кочєгарка в опасності!
… — Д'ех, яблучко, куди котішся попадьош до Краснова не воротішся.
І раптом:
- „Ой на горі та женці жнуть“.
