І хтось тихесенько, за травами — „може завтра тут, де ми сидимо будуть папірці, ганчірки і дух порожнечі, дух побігу, дух крови“.
Але те забувається.
… Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
— Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діялектика, коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?
— Дозвольте, товаришу голова, я собственно слова, не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
— Як голова, нічого не дозволяю, а як товариш, прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались (з нами иноді було навіть дурно).
А все це називалось — дискусія.
Товариш Жучок казала:
— Дзуськи! Не так. А ну ви, товаришу Молодчиков?
Вона рішуче входила в ролю педагога.
А ми бісились, бо в нас було самолюбство. Ми обурювались на — нашу бувшу куховарку, на — сьогодняшнього секретаря ком'ячейки, на — „кота в чоботях“.
… Потім вона бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили — про аборт, про кохання, про право куховарки (Лєнін сказав).
Кричали:
— Геть сім'ю! Хай живе холоста женщина.
А для плодючої женщини казали: —
— Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні і т. д., і т. д.
… — Товаришу Жучок, можна двох любити?
