Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

… Я згадав сніговий степ. —

… Йшла мжичка.

… Була одна сіра дорога і темні сілуети будівель.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

А втім це не диво, що дитину на лихтарі повісили: було ще й не таке. Я не збираюсь у вас викликати сльозу. А от маленький подвиг це без сумліву. А чий? — Ви подумайте.

… Товариш Жучок № 2, № 3, № 4 (і не знаю ще скільки) єсть.

Товариш Жучок № 1 нема.

Зник „кіт у чоботях“ в глухих нетрах республіки. Зник товариш Жучок.

… Ходить „кіт у чоботях“ по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.

Так:

— піп охрестив Гапка (глухе слово, а гаптувати — вишивати золотом або сріблом — це яскраво).

Ми назвали —

товариш Жучок.

А історія назве —

— „кіт у чоботях“.

„Кіт у чоботях" — тип.

Точка. Коротко. Ясно.

Все.