На Донеччині — завод.
Уночі над заводом темно і недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку — тоді в посьолку сниться.
На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри (Швейцарія), юрта, за юртою тайга — холодна в снігах: бори, бори і нема їм краю, — (це — я).
Був Перекоп, а після Перекопу Юрко сказав:
— Або в завод, або за кордон, — революцію робити.
Послали в завод.
Уночі над заводом мабуть проходять хмари; коли з півночи — відходять до моря, коли зі сходу — на запорізький степ.
… Цех. Вийшли. Пізно.
Мовчазно шуміли машини в таємнім напруженні. Зникали постаті — за машинами: носили залізо. З гасом стояв дух заводської ночі — глибокої, як море біля японського берега.
Йшли: Юрко, Остап — люде однакові, люде ріжні. (Проходили дні — холодні і теплі, близькі, далекі… люде однакові, люде ріжні).
Над посьолком люкс, над заводом ніч. Що думає ніч?
Остап брав великі кроки, Юрко відставав. Дивився на саженну постать Остапову…
… — Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, й залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і
