— Ну що? Сказали в ячейці, що Наталка пила?
Здвигнув плечима — Юрко.
Мовчали…
Вони були люди ріжні, люди однакові.
… Залізо співало…
Люди жили не тільки в заводі — і за заводом. Люди — не воли. Ходила Наталка, ходив і Остап: „гуляти“. Юрко майже не ходив.
(Я думаю про кінець етюда. Як жили инші — про це в другий раз).
… Блимали червневі зоряниці — не зорі. Палав краєвид — за вечером. Було душно. Заводська молодь уїдливо домагалась, щоб Юрко читав їм лекції. Він говорив, що немає часу, а вони знову приходили і знову домагались.
Остап пішов в трактир (знову був трактир): прийшли о 6-й годині, з заводу.
В кімнаті був він, Юрко, і Наталка — червона, горіли очі. Підвела очі від книги.
— Гарно…
— Вам подобається книга?
— Мені подобається книга.
Він подумав і взяв її за руку.
— Гарно?
Наталка подивилась прозоро:
— Гарно.
Він сів біля неї:
— Гарно?
… Були останні дні червня, запашні, в садку куделив цвіт, летів.
Зацвіла метелиця — літні курделі.
Держав її руку, вона знизила вії.
