Я не винесу цієї тиші. Припустим я не пішов на завод. Ну? Я завідував-би райрибою. Ти розумієш — райрибою!!! А може райсіллю? Ха! Чого мене не пускають за кордон? Я ладен робити замах, хоч на самого Пуанкаре. Я родився для вибухів… А на заводі я теж не можу, — тут треба марудної праці, а я не можу. Я досі почуваю гармати, а завідувати райрибою я теж не можу“. Я…
Він (Юрко) писав довго, натхненно.
Ще була уночі трівога: гули гудки — на заводі пожежа.
Остап прийшов пізно — тільки-но ліг. Підвівся, розбудив Юрка:
— Пожар!
— Де?
— На заводі.
Юрко сказав:
— Я захворів, я не піду.
Остап одягався, скаржився:
— Поставлють його за інженіра, а воно не бе-бе. От і пожар.
Юрко не стерпів:
— А ви мабуть і сьогодні випили?
І відповів Остап байдуже:
— Це наше діло, заводське.
І вийшов.
… Попутчик… так…
Наталка, як пішов Остап, одразу захропла.
За тиждень був суботник: після пожежі прибірали. Пішли на роботу всі. Юрко не пішов, йому лагодитись до лекції.
