— А вжеж!
Савко сказав:
— Наказ єсть з уїзда. Ніззя.
— Ага… Ну то инше діло.
А потім погладив корявою рукою коростяву шию свого коня.
— Слиш, Савко! Кажуть по газетках руминський король селянам слабоду проголосив?
— А тобі що з того?
— Та як же: все-таки слабода…
Савко скрушно похитав головою:
— Мало тобі слабоди!.. Під ким ти сидиш: під королем, чи ні? Ну?
— Звісно, що ні.
— Ото ж бо й є. Бандисти ви гарні, як на вас подивишся.
Останні четверо міліціонерів пахтіли цигарками і мовчки оглядали гущавину. Сизий дим махорки хмаркою стояв над отрядом, а потім струмками росходився за вітами, за зеленою.
… Під'їзжали до Солонського Яру.
Доріжка веде прямо в село, а треба заїхати з иншого боку.
Пустили коней в гущавину і зашумів, затріщав ліс.
Загончане потикали обличчя в арчики, а коні легко хропли і вперто продирались до ріжи.
Сонце давно вже гримало над лісом, але тут його не було.
Тут ніколи не було сонця і завше стояла тінь.
… Порішили: коли виїдуть на ріжу, гайда на Голохватський край (це квартал в Солонськім Яру). Винтовки приготовити, але без наказу голови, це стріляти.
