Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/85

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Підійшов до Савка Онищенко, з комнезама, на вухо каже:

— Тут вони.

— Хто це?

— Та солончане-ж, голохвастівці.

Вдарив себе Савко по потилиці:

— Так он воно чого ніхто не визнає!

Покликав рудого міліціонера:

— Зараз збери хлопців, треба оточити, голохвастівці тут.

Похитав головою рудий:

— Де там їх тепер найдеш… Давайте мабуть удвох.

Ніколи Савкові базікати, схопив винтовку і побіг.

Ходе повз гончарів, ніби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.

Грає сонце в горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.

… А голохвастівці мабуть запримітили щось недобре до коней пішли.

Нарешті Савко побачив їх. Кинувся в натовп.

Але вже було пізно: тільки пил закурів до вітряків що на полтавський ліс.

— Гей, держи!

Савко націлився і вистрілив.

Галас! Галас! Галас!

Але голохвастівські коні зникли вже за вітряками.

Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого міліціонера і гайда за солончанами.

… Затрівожився базар, гончарі заходились складувати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люде до дворів.