Сторінка:Микола Хвильовий - Сині етюди.pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ШЛЯХЕТНЕ ГНІЗДО.

Найзвичайнісінька баба, але її звуть бабушкою, діда — д'єдушкою. Бабушці — 66, вона жлукто з жаром, від неї вохка білизна з попілом. Батько д'єдушчин чумакував у Крим по сіль, того й у д'єдушки широкі суворі брови нависли, чорні — йому 70, — а волосся на голові, як пух з трусика для касторового копелюха сивий, сивий.

Д'єдушка патріярх і тепер: правнучата, внучата, діти — всі вкупі, 60 десятин не поділені, 30 одібрав ревко, — це так ревком, а потім прийшов виконком, а землі все-таки не повернули…

У д'єдушки був і син, — його Бубирець-незаможник „згріб“, а потім Бубирця „згребли“, і загинули обидва.

Д'єдушка — патріярх, і син був би патріярх, коли-б не 14-й рік: втягнули в споживче товариство за скарбника і ходив уже в збірню. А синові сини вже не те: викинули хату на степ — біля шведських могил, і вже хотіли не 60, — а 260. В Харків до банку їздили, щоб д'єдушка не знав.

От-от щось в Папуцячім маєткові, — Папуці призвище — от-от…

Кожного тижня правили службу — в неділю, у неділю умирав тиждень і народжувався другий. Тижні умирали і тижні йшли. Комусь ближче до смерти, а комусь — до народження. І так віки, коли ще й Слобожанщини не було — довго-довго.