Досвітня заграва на поляні.
Високо ген лежить поляна,
Кругом суворий, темний бір;
Лежить забута і незнана —
Куток тихенький серед гір.
Як вечір тіни там спускає,
Як присмерк там прислонить все,
То місяць срібним світлом ткає
І серед гиль вінок плете.
І запах квітів, мов кадило,
В гору до неба тихо йде.
У лісі темному світило
Блищак в повітрю десь гуде…
Мягонький легіт в лісі грає,
Тканина серед гиль тремтить…
І срібний сон поляни тає.
Зоря на сході вже блестить.
