забити пророка і довічне царство і клятих ворогів. — Вона голосно ридала, і ніхто не зупиняв її: кожен думав про свою смерть.
Вояки гукаючи і стріляючи, кинулись розбивати огорожу. Найсьміливійшим показав ся ляйтенант Слоу. Він тілько-тілько перед походом купив собі патент на ляйтенанта за спільні гроші батьків, дядьків, тїток — усе людий незаможних, і тепер в голові його стояли всї великі вояки від Ахіла до Велїнґтона; йому здавало ся, що тепер під сим бідним селом він здобуде всесьвітню славу. Скинувши шапку, розчухравши волося, він махав своєю шабелькою і галасував так, що перелякав би і своїх вояків і Арабів, як би й ті не кричали.
Швидко вояки розбили огорожу і влїзли в село. Один за другим падали люде, поливаючи кровию суху землю, кроплячи нею білі стїни хаток. Вояки розлютили ся і не давали згоди нїкому; та й селяне самі її не хотїли. Віра в пророка, запал, злість на бузувірів-Інґлїзів, забили їм в ту хвилю памороки; їм не було шкода нї житя, нї рідних пальм та тихих хвиль говірливої річки. Стиснувши ся до купки, довго били ся вони шаблями, дубцями, камінєм. Найбільше вояків побито
