Тілько над вечер скінчила ся бійка. Більше як половину селян побито, постріляно, порубано; хто зістав ся живим, утїк, заховав ся; коло побитих нїхто не порав ся; вони лежали, як впали; підплили кровію; занесло їх курявою, що підняв сухий, горячий вітер.
У вечер Англїйцї впорались. Порубаних товаришів зібрали і положили у мечетї. Старшина, кореспондент та капелян зібрали ся у більшеньку хатку сїльського старшини, що стояла на краю села, над річкою. Вони розташували ся, мов у себе дома: постелили килимок на земли, поставили зелїзні розбірні ліжка, на столї наклали наїдків і консерв, фляшок з вином і пивом. Капітан Годж сидїв на серединї; його червоне, налите вином лице, тілько що вимите, дуже відрізнялось від білого ковнїра, очи приглядались до прозірчастих фляшок, що здавались золотими від сьвічок.
Ляйтенант Слоу, той самий, що так сильно воював, у дуже втомленій позі сперся на спинку стільчика, далеко простягнув довгі, сухі ноги і віддихав від своїх героїчних учинків.
— Ух, як я притомив ся! — сказав він, влучаючи вилками в якусь рибку, — я ледви на ногах стояв, як увійшов попе-
