реду, своїх вояків у село, руки так намахались, що ледви розвів…
— Е, ви, Слоу, сегодня шибали ся більше всїх, ви здаєть ся своєю рукою неодного вбили? — запитав Суфлї.
— Гм, не дармо-ж я ґімнастицї віддавав ся! — немов-би невважливо, але дуже хвалко сказав Слоу. Одного я так рубнув, що відтяв голову з рукою.
— Однак вас самих ледви не вбив старий якийсь дїд, та виратували вояки його, — сказав капітан, показуючи на Суфлї; йому не сподобала ся самохвальба Слоу і він хотїв уколоти його.
— Гм, як бо ви кажете, пане капітан: ледво не вбив, — хіба-ж так легко мене вбити? Я вже зовсїм намахнув ся був на голову дїда і розбив-би її як старий горщок, як би не влїзла та мала черепаха.
— Погана річ похід! — озвав ся капелян. — Не можна чоловікови й жити по людськи. Сегодня дали менї таку воду, що більш подабала на каву, анїж на воду…
— Гм, скоро ви почали жалуватись отче! Може прийдеть ся й без води сидїти; добре, як ще єсть що у рот вкинути! — сказав Суфлї. — Я й так уже,
