тись ворогам і на хвилину не западала їм в голову! Не в одного дядька заниє серце, як гляне він на дїтий, що гоняють курей по дорозї, на рідні низенькі хатки й повітки, як подумає, що все отсе загине задля того пророка, — але дядько перемагає себе й мовчки слухає, що міркує сїльська рада.
З вечера у вівторок, як заходило сонце, зібрали ся селяне у свою бідну, невеличку мечетку і слухали тих молитов, що лопотїв старий, беззубий мулла, запалений рибалка. І він і вони мало що розуміли в тих молитвах, але слухали пильно, богобоязливо, сподіваючись завтра погинути за свого пророка і побачити усї ті райські чуда і втїхи, про які їм розказувано стільки. Сьвітло лїхтарнї блищало, осьвічуючи обсмалені лиця хлїборобів, зняті до гори зашкорупілі руки. Жінки стояли з заду й молились, гучно бючи себе в груди. Очи сьвітились вірою, страх сховав ся кудись на самий спід душі. У той час все село вмерло-б і не поворохнулось.
Усю ніч в селї не лягали спати. Щоб не дісталась ворогам худоба, постановили вигнати її у степ, річкою, бо з иньших боків скрізь стояли вороги. Воли, конї, корови помалу, з нехітю виходили,
