дивуючись, що се їх так рано виганяють. І напитись не дав їм Араб, що виганяв їх, а погнав річкою за село, де береги розлягались і можна було вийти на степ. Але худоба не йшла; довго гукав на неї Араб, довго не слухаючи його стояла вона, нарештї побігла на берег. Арабови здало ся, що його віл зупинив ся над річкою і уостатне глянув на свого хозяіна; очи в него дивились так розумно, немов то людина була. Араб подивив ся у слїд худобі і мовчки втер слези на свому зморщеному, сонцем попеченому лици. Шкода йому стало хозяйства, паші, де що року вивертав він острим ралом вохкий, чорний, пахучий ґрунт. Він поспішаючи вернувсь на село.
Там усї готовили ся до бою. Рушницї на усе село були тілько дві, з кремінцями, з підставками і з перехрестями, щоб їх ставити; два дядьки, що ходили колись розбивати у степ, взяли ті рушницї, а останнї — хто шаблю, хто дубець, хто лук із стрілами.
Та не гірш сього заходились і Англїйцї. Се, як сказано, мусїла бути перша битва для них, і всї прибирались до неї. Капітан Годж видав диспозицию дуже стратеґічну, немов збирали ся брати Па-
