Сторінка:Михайло Грушевський. Всесвітня історія (1920).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Еламське, пізнїйше Мідійське і Перське), в теперішнїй Арменїї і Малїй Азії, в Сирії і Палестинї, в Арабії, а деякі впливи вавилонської культури добачають і в Індії і навіть Китаю. Тому значіннє її в загальній історії людського житя більше нїж культури єгипетської, більше нїж взагалі якої небудь иньшої старої культури, можна сказати.

Викриті досї памятки вказують як на осїдок найстаршої культури Месопотамії край на низу Евфрата і Тіґра, над Перською затокою, що тоді заходила далї на північ. Країна ся звала ся Сумером (а в Біблїї Сенааром). За три тисячі лїт перед Хр. бачимо тут кілька міст, що були столицями маленьких державок (Ур, Еріду, Лаґяш-Шірпурла й ин.). Кожда державка мала свого бога, і його біжниця з громадою жерців очевидно була колись властивим центром житя такої держави. Але в сїм часї, коли маємо від них історичні памятки, дїйсна власть належить уже князеви, „патесї“, що вважаєть ся старшим жерцем місцевого бога і править його іменем.

Житє стоїть хлїборобством, яке вимагає для себе в сих річних низинах великих водних будов, штучних каналів — з пояснених вище причин. Розпоряжає орною землею і хліборобською людністю отой патесі: він призначує частину землї для бога, себто для духовенства, частину земель визначає знов для удержання своїх жінок, для своїх урядників і дворян. Обробляють всї землї хлїбороби, яким роздають худобу, насїннє, всякий струмент, гросподарі-державцї сих земель, а за те жадають від них певної скількости ріжного врожаю. Иньші землї в володінню селян, які обробляють їх власним коштом і дають патесі ріжні данини, а за несправність землї від них відбирають ся.

Вся духова культура Сумеру спочиває в руках духовенства. Письменство тут в великім уживанню і письменні памятки дійшли до наших часів в великій масї. Письмо се зветься „клинописю“, бо переважно складаєть ся з зубчиків та рисок, ріжно скомбінованих, що заступили собою колишнї фіґури предметів. Писали на глиняних цеглинках, написавши їх випікали, так що вони ставали вічні. При храмах і дво-