українського люду. Се те що вложив Шевченко в уста свому козакови-небіжчикови, воно передає сей погляд народу на козацтво:
Оце воля спить!
Лягла вона славно, лягла вона вкупі
З нами козаками…
Тут пана немає
Усї ми однако на волї жили,
Усї ми однако за волю лягли…
Через те що склад козацтва був дуже не одинаковий, і перевагу в нїм взяла старшина, з панськими поглядами, козацькі верхи не видержали кінець кінцем сеї суто-демократичної лїнїї: козацька Гетьманщина задержала де в чім тільки демократичні порядки, але в відносинах економичних (хозяйських) і соціальних (громадських) вона відійшла від демократичности. Для народу се було зрадою козацькому духови, козацькій програмі. Тому він так сильно виступав против козацької старшини. Для нього козацтво було і зістало ся охороною прав не тільки полїтичних, але й соціальних: землї й волї для трудящого народу, і через те він свято заховав память про нього і поривав ся до його відновлення.
Старшина натомість висунула на першій плян домагання полїтичнї, державні. Визволивши від Польщі на перших початках східню Україну, надднїпрянську, а бажаючи далї визволити всю українську землю, козацька старшина хотїла утворити з неї осібну українську державу під своїм проводом. Не звіряючи власній силї вона шукала якоїсь опори поза Україною. Так ото Хмельницький з старшиною звязали ся з Кримом і Туреччиною, признавши зверхність султана, потім з московським царем, далї війшли в змогу з шведським королем, що своїм трактатом обовязав ся „признати і проголосити військо Запорозьке з усїми підвластними йому землями за нарід свобідний і нїкому не підвластний“ і добити ся від Польщі признання цїлої України незалежною державою.
В сїм домагання української старшини відповідали бажанням народу — тільки народ, не звіряючи панським нахилам старшини, бояв ся, щоб вона не помирила ся з Польщею і не повернула на Україну панів. Тому раз у раз мішав старшинську полїтику, і се раздвоєннє народу і старшини підрізало українську свободу, дало московському правительству змогу приборкати українську державність, а далї взагалї закувати в тяжкі кайдани все українське житє.
З того часу як московський цар згодив ся прийняти Україну під свою руку (в осени 1653 р.), українське полїтичне житє обертало ся коло відносин до Москви. Українське житє вступило в період „українського питання“ що до Московсько-Росийської держави і в нїм зіставало ся до остатньої революції.
