Сторінка:Михайло Грушевський. Звідки пішло українство і до чого воно йде (1917).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

против Шведів, союзників козацьких, і від Українцїв захотїв, щоб вони з Поляками замирили ся, а звернули на Шведів. Українцї вважали сю сепаратну угоду Москви з Польщею за зраду Москви, за розірваннє переяславської умови. Вони рішили війти в тїснїйшу спілку з Шведами, уложили з ними згаданий вище трактат, і постановили спільними силами добити Польщу, а з Москвою свої відносини розірвати. В 1658 роцї, за наступника Хмельницькаго гетмана Виговського оголошено українську ноту до европейських держав — гетьманське правительство оповіщало їх, що лукава і зрадлива полїтика московська змусила його розірвати уложену спілку, скинути зверхність царя і за помічю сусїднїх держав обстоювати незалежність України від Москви[1].

На біду, сї сусїднї держави не могли тодї підтримати Україну. Швеція мусїла кинути війну з Польщею, тому що на неї саму напала Данїя. Українцї мали до помочи Кримцїв, але сього було мало; тодї старшина війшла в згоду з Польщею і уложила з нею спілку („Гадяцька унія“ 1658 р.), що забезпечала Українї державну самостійність. Та простий народ на Українї не хотїв мати нїякого дїла з Польщею — бояв ся, що пани знов повернуть на Україну. Сим і покористувала ся Москва.

Московський цар, як раз узяв Вкраїну, не хотїв випускати з рук, і тепер скористав з сього українського роздвоєння, з недовіря народу до старшини. Виговський мусїв зрікти ся булави, і його наступник Юрась Хмельниченко так само. Московське правительство дуже зручно визискувало для себе внутрішнї замішання України, щоб мати своїх прихильників між старшиною і всякими способами підкопувати тих, хто стояв против московської полїтики. Так упав Многогрішний, потім Дорошенко. Старшина не сміла виступати против Москви після сього. Тільки похід Шведів на Україну осмілив її зробити ще одну пробу визволення. А коли вона не вдала ся, цар Петро поважив ся скасувати державний лад України — всяку самостйність її, не питаючи ся згоди війскової ради української, як досї робило московське правительство при всякій змінї в „статях Б. Хмельницького“. Одначе се рішуче порушеннє „трактату учиненого з Б. Хмельницьким“ самому росийскому правительству — наступникам Петра — здало ся виступом занадто рішучим і небезпечним. Воно вернуло українські порядки, і тільки Катерина II осмілила ся покасувати їх знову і ще більш рішучо, нїж се зробив Петро I — почавши від скасування гетьманського уряду (1764) і кінчаючи знищеннєм Сїчи (1775) і військового устрою української гетьманщини (1783).

 
  1. Про все се ширше в моїй ілюстрованій історії України і в книжцї „З полїтичного житя України“.