метою уставленнє „індустріяльної системи“ і революційна енерґія не вичерпаєтъ ся, поки ся система не закріпить ся (правда, що сю індустріяльну систему Сен-Сімон бере широко, включаючи сюди всі продуктивні, працюючі елєменти: підприємців, робітників і трудову інтеліґенцію).
В кождім разі сі сили проявляють себе з такою ж постійністю і непохитністю, як сили фізичні. „Хід цівілізації не залежить від нас“. Хід людського духа єдиний і незмінний, великі люде не творять, лише збирають до купи розкидане. Спеціяльно політичні події підлягають законности ще більш абсолютній, ніж математичні ряди. Тому тут навіть більше ніж в науках природничих можливе передбачаннє, виводи на будуще з фактів минулих; добра історія минувшини заразом буде історією будуччини людства. Досі вона була чисто літературною роботою, дійсною наукою вона стане тільки тоді, коли почне „координувати факти, і з них виводити загальні закони“. На сих історичних виводах мусить тоді спертись і нова „політика“: вона послугуватиметь ся методами фізики й иньших природничих наук і подібно до них ставитиме своїм завданнєм — з даних фактів передбачати їх вислід. Се й є властиве завданнє людської працї — людську проникливість наблизити можливо „до передбачання божого“.
Соціяльні науки, таким чином зреформовані методом наук природничних, мусять війти в нову систему „позитивної фільософії“, котру Сен-Сімон запроектував задовго до своєї знайомости з її будучим творцем та своїм учеником Оґюстом Контом. В своїх „Lettres philosophiques et sentimentales“ він писав, в 1811 р., коли Конт іще був підлітком:
„Окремі науки — се елєменти загальної науки, названої фільософією; ся наука в своїй пасивній части являєть ся підсумком (резюме) здобутих відомостей, в части активній — показчиком нових наукових шляхів і переглядом способів для нових відкрить і завершень уже розпочатих. Розглядаючи релятивний і позитивний характер науки в її цілости й частях, бачимо, що й цілість і части з початку повинні були мати характер здогадний (конєктуральний), далі мусіли дістати характер на половину здогадний, на половину позитивний, і нарешті вся наука і части її мають здобути характер можливо вповні позитивний. Ми й прийшли до моменту, коли перший вдатний підсумок окремих наук (des sciences particulières) утворить позитивну фільософію (la philosophie positive).“
Утворити таку систему позитивного знання Сен-Сімонови не було дано: його відомости були занадто поверховні, хоч і ріжнородні, й зачерпені з других рук. До сього діла взявсь його ученик і співробітник з останніх літ житя Оґюст Конт (Comte, 1798—1857). Тому що
