сліду і свідомість релятивности його результатів — тому що явища кінець кінцем пізнають ся нами не в своїй абсолютній істоті, а в їх відносинах між собою і в відносинах до обсерватора чи дослідника.
Виходячи з сих принціпів Конт начеркує в своїм курсі образ розвою людського житя і його перспектив в будучности.
Вихідною формою соціяльної орґанізації, association élémentaire, являетъ ся сімя; се соціяльна одиниця, дана природними (біольоґичними) умовами. Вона опираєть ся не на поділі праці — основнім принціпі соціяльної орґанізації, „який в сімї проявляє себе тільки в деякій мірі“, — а на інстинктах людської симпатії. Ті ріжниці і нерівности, які істнують в сімї, виявляють ся в підпорядкованню жіночого елєменту мужеському, і дитинячого покоління батьківському: при всіх змінах форм сімї власть чоловіка над жінкою і батьків над дітьми мусить зіставатись завсіди; підкопуваннє сімї якими небудь теоріями Конт уважає симптомом соціяльної анархії.
З сімей виростають племена, з племен народи. Виходячи за рамці сімї, людські одиниці підпадають уже впливам соціяльного процесу, глибоко відмінного від біольоґичного істнування. Супроти одиниць суспільність являєть ся самостійною силою, взаємовідносинами одиниць і поколінь обмежує вона впливи законів фізіольоґичних, включно з псіхольоґичними, і розвиваєть ся по своїм власним законам соціяльної дінаміки. Першим і основним таким соціольоґичним законом являєть ся закон проґресу, від котрого не може ізолюватись ніяка соціяльна сфера: як в статіці так і в дінаміці громадянства істнує внутрішня звязь між усіми частинними його рухами. Дає напрям сьому рухови, як ми вже знаємо, людський дух. Біольоґичні умови соціяльного житя (milieux biologiques): раса, фізичні прикмети теріторії, клімат — мають другорядне значіннє, прискорюють або затримують його розвій, але не впливають на його напрям. Так само другородне значіннє має соціяльна конкуренція, яка виникає з намноження людности і з тим звязаного попиту за житєвими засобами, поділу праці і кооперації. Історія громадянства се історія людського духу; еволюція духова і соціяльна покривають ся обопільно. З кождого духового піднесення виникає ініціятива в иньших сферах соціяльного житя — мистецтві, політиці, індустрії. Тому з духового житя починаєть ся революція і реформа; одинокий спосіб реформи — се реорґанізувати насамперед думку, щоб потім перейти до обичаю, і нарешті до інституцій.
Одначе сила духу також не безмежна: як усе матеріяльне він підлягає фізичним законам, як закон інерції, ділання і протиділання, й ин. Тому помилкою являєть ся віра в безмежну силу індівідуальної
