ініціятиви, спеціяльно — впливу законодавця: він може тільки підтримувати спонтаничний хід соціяльного процесу, а не затримати, не змінити його напрям.
На історичних прикладах першої, реліґійної стадії соціяльного житя людства Конт стараєть ся показати все се конкретно. Він розділяє сю стадію на три степени: фетішізму, політеізму і монотеізму, і показує на кождім степени, як певному ідейному світоглядови відповідає певна соціяльна система. Фетішізм полягає на єдино можливому для примітивної людини трактованню всього доохрестного як індівідуальних істот, укритих у всіх, навіть, на погляд, бездушних річах. З сього витікає пошана для користних для її прожитку звірят, привязаннє до рідної землї, з тим до хліборобства. Сей многоважннй поступ господарства треба толкувати з духових мотивів: поясненнє збільшеннем людности і запотрібованнєм поживи не годить ся, бо псіхольоґія показує фальшивість виводу здібностей з потреб. Що до соціяльної орґанізації, то вона в сій добі не виходить властиво за рамці сімї. Священничої верстви ще нема, тільки ріжні чародії. Мистецтво слабо розвинене, в нім нема ще творчої фантазії, яка виявляєть ся в політеїстичній добі.
Культ небесних тіл творить перехід до політеізму — реліґії ширшої, яка обєднує більші круги людности спільними віруваннями і спільним підпорядкувавннєм божеській силі, творить нації, держави і патріотичну свідомість. Але ріжниця в реліґійних віруваннях, в божествах приводить до війн, — старинні війни всі мають до певної міри реліґійний характер. Вони витворюють невільництво, а з невільництва виростає роскіш, жадність і соціяльні нерівности. В орґанізації влади з початку теократія, пануваннє священничих верств, але що наслідком многобожности вона не консолідуєть ся, то у ріжних народів (Греків, Римлян і ин.) перевагу бере власть світська, військова, що зле відбиваєть ся на моральности громадянства. Натомість найвищого розцвіту доходить мистецтво.
Доба монотеістична — европейське середньовіче — дає єдине священство, завдяки католицькій церкві, для котрої Конт не знаходить слів подиву і поважання, вважаючи її діло верхом політичної мудрости людства. Утворений нею розділ власті світської і духовної і самостійність церкви дали незвичайно корисні наслідки для соціяльного розвою. Реліґія обмежила війну, облекшила клясові нерівности, спеціяльно невільництво. Мистецтву дала етичний зміст і т. д.
Таким чином на сих трьох світах: примітивнім, античнім і середньовічнім Конт послідовно переводить свою теорію залежности соціяльного процесу від ідеольоґії. В характеристиці нової доби, приблизно
