дружину, звязану з ним тісним моральним звязком. В иньших випадках ватажок орґанізує свого дружину, приймаючи під свій протекторат всіх покривджених і переслідуваних, які шукають у нього захисту. В формації воєвничих банд і осередків такі азілі мали важне значіннє: напр. староримський переказ про те що старий Рим служив в початках азілем для сусідніх громад і таким чином згромаджував енерґійні елєменти, викинені з доохресних родів, в світлі нових етнольоґичних матеріялів здобуває дуже серіозне значіннє для освітлення походження сього воєнного осередка. В иньших випадках така клієнтеля громадить ся матеріяльними засобами: утриманнєм для членів дружини, розділом здобичи, і т. д. Яке значіннє має така дружина, перейнята вірою в свого провідника і зобовязаннями за свідчені ним добродійства, се вмів оцінити і схарактеризувати в своїм оповіданню про старо-ґерманські дружини вже Таціт.
Там де не утворить ся такий озброєний кулак, або не обєднають ся разом ріжні катеґорії авторитету: династичні, воєнні, реліґійні (маґично-чародійні), — власть і авторитет зістають ся розпорошеними. Творить ся або ціла верства з ріжних авторитетних елєментів — свого роду аристократія, або серії паралєльних орґанів і носіїв соціяльного авторитету: родово-громадського, реліґійного, економичного, воєнного, і вони борють ся між собою за геґемонію, або утворюють певну зрівноважену систему. Процес формації власти таких чином закисає на довго, і часом таки й зовсім не виходить з такого зародкового стану.
Паралєльне істнованнє т. ск. цівільних старшин-сахемів і воєнних ватажків бачили ми в типовім устрою Ірокезів. Се дуже росповсюднене явище, яке повторюєть ся в ріжних місцях і в ріжних часах. „Кожде село або ґрупа сіл стоїть під проводом ватажка, найчастійше се людина яка має найбільш бетельних пальм; ватажок і старшина села доповняють оден одного обопільно: здаєть ся, перший кермує головно зовнішніми справами — рішає про лови, свята, продажу копри, війну і мир, другий проводить у внутрішніх справах села — їх обопільне становище можна прирівняти до відносин „ґерцоґа“ і „короля“ в ґерманській минувшині“ — описує оден з дослідників мелянезійські порядки.[1] Вище ми бачили, як часом розмежовуєть ся вся людність племени на цівільну і військову, підвладну цівільному старшині і військовому ватажкови (правдоподібно висуненому орґанізацією поколінної воєнної верстви) (с. 185).
На Новій Ґвінеї напр. громада поділаєть ся на дві частини — воєнну і мирну (що може відповідати, поділові на дві фратрії); громадський дім (бувший мужоський курінь) — що тут має вигляд відкритої
- ↑ Thilenius, Ethnogr. Ergebnisse, с. 126—7.
