Иньші не йдуть так далеко. Вони не обмежують соціольоґію чисто описовою роботою, признають повну рацію соціольоґії ґенетичній, але рекомендують їй триматись більше історичного ґрунту: інтерпретувати реально даний матеріал, а не старати ся зводити сі реально дані явища до quasi-природних законів. Я процитую тут такий доволі посередній погляд на сю справу того ж Вундта, висловлений в згаданій його новітній праці. Зводячи ріжнородність форм соціяльного житя до двох факторів: „національного типу“ і „соціяльної орґанізації“ (або „національних відмін спричинених відмінним походженнєм і культурою“ — того що иньші називають расою, і „орґанізації суспільности як такої“), — він виводить далі:
„З сього для загальної соціольоґії виникають два завдання, які не можуть припасти ні одній з поодиноких соціольоґичних[1] наук, тому що до певної міри вони спільні їм усім. Перша полягає в досліді форм суспільности, друга в аналізі відносин, в яких стоять поодинокі суспільні витвори (форми праці й господарства, обича́й і право, зносини і духове житє) до орґанізації суспільности — отже внутрішнього відношення і взаємної залежности соціяльних витворів (Bildungen). Перше завданнє містить проблєму суспільности з її формальної сторони, друге — з боку її змісту. Формальне завданнє мусить бути в своїй істоті описовим; аналіза ж змісту мусить старатись дійти ґенетичного вияснення соціяльних витворів і разом з тим — пізнання внутрішньої необхідности форм суспільности.
„Між сими двома загально-соціольоґичними завданнями повторюєть ся подібне відношеннє, яке бачимо в поодиноких соціяльних науках. Кожда суспільна форма з усіми внутрішніми відносинами і обопільними діланнями, якими вона викликана, попадає в потік історичних змін. Через те, яку б стадію сеї еволюції не взяти, соціольоґичне завданнє стає історичним, і соціольоґія в сім розумінню стає частиною історії, власне такою частиною історичної обсервації, яку звуть „історією становищ“ (Geschichte der Zustände).“ (VII с. 42).
Річ ясна, що попадаючи „в потік історичних змін“, соціяльні форми, при всій своїй тенденції до одностайности і однообразности, підпадають дуже ріжнородним і відмінним змінам, під впливом зовнішніх обставин і тих основних факторів, чи функцій соціяльного житя, котрі для короткости можна зіставити при сих трьох катеґоріях: біольоґичній, економичній і психольоґичній (хоч сі означення до певної міри будуть умовними, конвенціональними). Можна прийняти з значною певністю, що кожда з сих функцій має тенденцію творити певні соціяльні форми в певній
- ↑ Краще б мабуть було сказати: соціяльних.
