дикого стану, характеризованого повним поневоленнєм жінки, або як наслідки спеціяльних релґійних поглядів і культів. Нормою соціяльного житя являлись традіції житя грецького, римського і єврейського: їх патріярхального родового побуту в переході до державного житя, так яскрово змальованого Пятокнижем (котрого традіційна старинність майже не викликала тоді сумніву). Ми бачили вже, що таку патріярхальну сімю мислив природною і незмінного клітиною соціяльного житя і сам Конт, та з обуреннєм відкидав всякі підкопи під сю основу соціяльного ладу.
Тим більше вражіннє мусіла зробити смілива і талановита проба базельського юриста й історика культури, Йогана Бахофена, дати зовсім відмінну схему розвою суспільності, в котрій патріярхальна родина являєть ся результатом, сорозмірно пізнім, довгого соціяльного розвитку. Ся голосна в історичній соціольоґії книга називалась “Матріярхат“ (материнське право — термін скомпонований Бахофеном в протиставленню „патріярхатови“) — або „розвідка про ґінайкократію (власть жінки) в стараннім світі, її реліґійну і правну природу“.[1] Довга назва все таки не досить повно вказувала зміст. Виходячи з звістки Геродота про те, що у Лікійців, малоазійського народу, спадщина спадала не по батьку, а по матери, Бахофен звязав з сим цілий ряд звісток про анальоґичні явища у Египтян, Греків, Римлян, Ґерманців та иньших „історичних народів“, і вивів з того, що перед патріярхальними відносинами в суспільнім житю була ранійша стадія, коли жінка не була ще збита чоловіком на підрядне становище, а навпаки була центром сімї й правила в ній. Се явище він поясняв тим, що родинна орґанізація взагалі вийшла з початкової стадії, коли ніяких орґанізованих сексуальних звязків не було, чоловіки й жінки жили й плодили дітей в суміш в рамках людського стада (сю стадію Бахофен незручно назвав гетеризмом, потім вона дістала назву „сумішки“, panmixie, Promiskuität, або аґамії — житя без орґанізованого подружа). Тому що в такім пожитю тільки мати дітей була звісна, а батько ні, то з тим як сімя стала відокремляти ся з такого стада (ініціативу сього відокремлення Бахофен признавав таки за жінкою), то ж і не батько, а мати стала центром і господинею нової сімї, і тільки з часом батько потрапив взяти власть в свої руки і поневолити жінку.
В німецьких наукових кругах інтерес до таких питань був тоді ще не великий, і погляди Бахофена не зробили особливого вражіння
- ↑ J. J. Bachofen, Das Mutterrecht, eine Untersuchung über die Gynäkokratie der alten Welt nach ihrer religiösen und rechtlichen Natur“, Штутґарт, 1861. З иньших праць його до сеї теми належить ще його передсмертна публікація: Antiquarische Briefe vornehmlich zur Kenntnis der ältesten Verwandtschaftsbegriffe, 1881—6.
