Розлили ся круті бережечки по роздолї,
Пожурились славні козаченьки у неволї.
Гей ви хлопцї, ви добрі молодці, не журіть ся,
Посїдлайте коні воронії, садовіть ся!
Та наберем червоної китайки та на славу;
Гей, щоб наша червона китайка не злиняла,
Та щоб наша козацька слава не пропала,
Гей щоб наша червона китайка червонїла,
А щоб наша козацька слава не змарнїла.
Гей у лузї червона калина похилила ся,
Чогось наша славна Україна засмутила ся.
А ми-ж тую червону калину та піднїмемо,
А ми-ж свою славну Україну розвеселимо!
Про рух на Запорожу до Поляків доходили тільки неясні чутки. Трудно їм було щось довідати ся, бо перед ними таїли ся, а спочували козакам. Так завсїди бувало, що козаки все знають, що Поляки роблять, а Поляки про козаків не знають нїчого. Про них нїхто не виговорить ся, не зрадить. Як і впаде в польські руки який козак, то хоч на огні печи, хоч на які муки бери — нічого не скаже. Замучать на смерть, а нічого не довідають ся. Хиба умисно набреше, аби змилити, з путя збити.
Проте пани польські на Українї і з того, що бачили та чули навколо себе, почали трівожити ся й кликали гетьмана польського Миколу Потоцкого, аби з війском прибував на Україну, боронив їх від козаків, якби повстали. І Потоцкий сам, хоч дещо тільки знав про Хмельницького, тримав ся обережно. Казав позабирати гармати з міст і замків близших до степу, щоб не забрали козаки, і у людий велїв шукати зброю і відбирати. У самих маєтностях Вишневецкого, в Лубенщині, богато тисяч рушниць та самопалів по людях забрано. Полки козацькі реєстрові Потоцкий поставив по границї: в Черкасах, Каневі, Корсунї, Богуславі, і на весну збирав ся йти на козаків.
