Сторінка:Михайло Грушевський. Про батька козацького Богдана Хмельницького (1919).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 5 —

місцї, що він собі вибрав. Тодї Чигринщина була на краю хрещеного сьвіта. Далї, де тепер Херсонщина, то вже були дикі ялові степи. Ходили там табуни диких коний, сугаків, турів (диких волів). Далї, близше до моря, випасали свої отари овець і табуни коний Волохи, Турки, Татари. На Днїпрових островах сидїла Сїч запорозька козацька, куди йшли козаки з України, підстерігати Татар, що раз-у-раз з Криму вибігали на Україну, грабували села й хутори, забирали всякий пожиток і людий в неволю. По степах нїяких осад не було, нї городів, нї сїл. І в сусїдстві того дикого степу землї було вільної скрізь, куди оком окинеш. Гарно було тут господарити, та небезпечно. Жили люди як у ворожім краю. Хутори ховали ся десь у лузї, по балках, щоб не примітно було; а двори обгороджували ся міцним частоколом, з стрільницями, щоби в потребі відбити ся й відстріляти ся від ворога. Лїсів тут тодї було далеко більше як тепер, і на все — на рибу, на зьвіря, на пчоли дозвільно було.

Михайло Хмельниченко поставив двір кріпкий, присадив кілька сїмей слуг та підсусїдків, розвів господарство, жив заможно, в достатках. З дїтий син один тільки йому виріс, а звав ся Богдан Зиновій. Меткий хлопець удав ся. Чорнявий, кріпкий, як огонь скорий. Розумний і дотепний, сьміливий і завзятий. Та й час такий був, і місце таке, що не виростали й не ховали ся там люди инакші тільки хоробрі та завзяті. Жили на ласцї божій, день у день смерти в очи заглядаючи. З хутора на поле не вийдеш без рушницї. Люди косять, чи орють, а вартовий на могилї стоїть, Татар вартує. Запалив огонь на могилї — ого, тїкайте, люди, чим дуж, ідуть Татари, везуть аркани на ваші шиї, ведуть коний в тороках на ваші достатки! Хапайте ся до двору, та беріть ся за рушницї — а нї, то ховайте ся десь у лїси, у болота, може Бог пронесе... А за те як захоплять наші загін татарський,