що се, мовляла, тїсно звязане з питаннями воєнного часу. І навіть питаннє про українїзацію середньої школи признала „дуже складною річю“ — тому, мовляла, що склад учнїв в більшости походить з городської, неукраїнської людности!
Одним словом виявила не розвагу, а якесь завзятє — бажаннє нї в чім анї найменьшім не дати згоди, не лишити нї тїни гадки про можливість порозуміння, або про охоту до неї.
Перша вість про повну відмову Рос. Центр. Уряду на всї домагання Українського народу прийшла ранком 2 червня, коли кінчив своє засїданнє Всеукраїнський Селянський Зїзд. Телєґрама була обявлена йому і витворила настрій незвичайно поважний. Велике зібраннє, сила селянства, цвіт трудящого українського народу, відчуло, що наступила велика переломова хвиля. Заява голови У. Цент. Ради, що справа автономії України буде залежити тільки від Українського народу, і поважність, рішучість і солїдарність нинїшнього селянського представництва не лишає сумнїву в тім, що автономія України будє Українським народом здїйснена, — вирвала з грудей присутних горячий і однодушний відклик, який краще слів давав вираз їх настроєви. Того ж самого вечера відбуло ся перше спільне засїданнє У. Ц. Ради з участю ново-вибраної Ради селянських депутатів. У. Ц. Рада подвоїла ся, прийнявши в свої ряди півтори сотнї селянських представників. Нарада над полїтичною ситуацією, витвореною відмовою Центр. Уряду зайняла всї засідання сесії, 2—3 червня. У. Ц. Рада винесла резолюцію, которую признала, що Рос. Уряд, одкинувши домагання У. Ц. Ради, свідомо пішов в супереч інтересам трудового люду на Українї та прінціпови самоозначення народів проголашеному самим же Урядом. Тому постановила видать унїверсал до Українського народу з поясненнями завдань, які стоять перед українською демократією, та приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Українї, щоб не довести край і всю Росію до анархії і занепаду здобутків революції.
Другого дня розпочинав ся згаданий, Другий Всеукраїнський Військовий зїзд. З огляду що приготовлене помешканнє показало ся занадто тїсним для засїдань, перший день (4 червня) пройшов в мітінґах і манїфестаціях в дуже повисшенім настрою. На великім вічу на Софійській площі коло монументу Б. Хмельницького вояки присягали, що не виїдуть з Київа, поки не буде рішена справа автономії України. Але розпочаті другого дня засїдання виявили, що ся величезна делєґація озброєного українського народу не пориваєть ся запалом, і при всїй рішучости свого настрою — ще радикальнїйшім нїж на зїздї селянськім — вона твердо стоїть на полїтичній проґрамі У. Ц. Ради. Зїзд одностайно став під гасло: широка автономія України в федеративній Росийській республїцї і напр. рішучо, навіть з запалом відмежував ся від „самостійників“, тому що в їх позиції підозрівав деяку хиткість в сїй справі (нахил до незалежности)[1]. Але в здїйсненню поставленого гасла він зажадав рішучости й негайних заходів. Резолюції винесені Зїздом 8 червня зазначали що Росийський Ц. Уряд своїм нерозуміннєм і систематичним опором до-
- ↑ Супроти сього «самостійники» дали також заяву (8 червня), що вони називали себе «самостійниками», думаючи, що иньші не будуть домагати ся широкої полїтичної автономії, державного українського права. Побачивши, як розуміє автономію Зїзд і У. Ц. Рада, вони просять не називати їх більше самостійниками і цїлком приєднують ся до гасла автономії й федерації.
