Коли проминули перші, радісні тижнї всеросийського визволення проявили ся грізні познаки реакції и безладя — коли великоруська буржуазія стала на слизьке виводити росийську революцію й підгравати правим елєментам, що чигали на її провал, а в ріжних областях Росийської держави почали зазначати ся прояви анархії й розкладу, Українська Центральна Рада, волею Українського Народу поставлена на сторожі його волї й справи, не могла зіставати ся спокійним глядачем того всього. Вона звернула ся до Центрального Тимчасового Уряду Росії, тодї вже оновленого представниками соціалїстичних партій, закликаючи його до спільної роботи. Подаючи до його відома домагання Українського Народу, вона віддавала до помочи, для забезпечення революційних здобутків ладу і свободи в Росийській державі всї сили орґанїзованого Українського народу і навзаєм домагала ся від Центрального Уряду, щоб він дав свою згоду й призволеннє на ті заходи і способи, які потрібні були для забезпечення певної й міцної спілки України з Росією, для укріплення нового свободного ладу на Українї й запезпечення національних потреб Українського Народу.
Росийський Центральний Уряд по довгих міркуваннях сї домагання відкинув. Як виявило ся потім, було се дїлом мінїстрів не-соціалїстів, партії нар. свободи („кадетів“). Тодї У. Ц. Рада, сповняючи волю всеукраїнських зборів селянства і війська постановила приступити сама до будови нового житя України, аби запобігти анархії й безладю, що грозили її захопити. Вона сказала своє перше слово до Українського Народу, як його власть, у своїм першім Унїверсалї, й почала орґанїзувати свої виконавчі орґани для ведення ріжних справ, щоб забезпечити свободу і лад, права й інтереси трудящого люду України. Се слово її і дїло її було прийняте з радістю і послухом свідомим українським народом, і тими людьми які хотїли жити в згодї і спільній працї з ним на Українській землї. І мінїстри соціалїсти в Р. Центр. Урядї, побачивши, як веде дїло У. Ц. Рада — оглядно, але рішучо, не пориваючи ся до боротьби, але йдучи до згоди з не-українською демократією, — рішили поправити зроблену помилку. Постановили війти в порозуміннє з У. Ц. Радою й зробити її опорою нового ладу. Се й учинили прислані до У. Ц. Ради мінїстри, і порозуміннє се було оповіщене в другім унїверсалї, котрим одкриваєть ся нове, автономне житє України.
Бувши в У. Ц. Радї від перших днїв її роботи, хочу коротко розповісти, як прийшло до сього, і яке воно має значіннє в нашім житї.
Велика хвиля визволення поставила перед Українським народом великі завдання.
Треба було запезпечити волю України, відновити її старе народовластє, право народу самому правити всїми своїми справами. Дїло велике, час такий, якого не було від часів Хмельниччини — упустити його не можна було. Треба було відложити все инше, а взяти ся до сього дїла — до забезпечення полїтичних прав Українського народу й інтересів його трудящаго люду. Для сього зараз же як упав старий режим, Українцї всїх партій і напрямків постановили обєднатись у спільній, одностайній полїтичній орґанїзації на весь час, поки не буде осягнена спільна мета:
