Орґанїзувати ся дїйсно треба Українському народови міцно й негайно! Так щоб він обєднавсь увесь, без ріжности партій, верств і станів, під проводом своєї Центральної Ради — щоб ся єдність і орґанїзація пройшла в глиб і вшир до самого споду українського народу, в кожний куток, в кожде село, в кожду хату, — обхопила його, як зелїзним обручом, щоб він, наш нарід, став він міцною завязю, твердим цементом Української земли і охоронив її від розвалу і анархії.
Бо кінець-кінцем все чисто — і свобода, і революція, і воля України і справа земельна — залежить від того, чим буде наша народня маса і перед усїм наше селянство: чи разпорошеною купою піску, котру перший подув вітру може підняти і рознести, чи твердою опорою, міцним фундаментом, на котрім опреть ся свобідна, автономна, народня Україна.
Досї Україна наша, в добрий час сказати, була доволї спокійна, коли порівняти з иньшими краями Росії. Але що до сього спокою треба знати вірно, що се власне спокій, живий і орґанїзований, а не сон тільки. Не треба, щоб наша людність лежала безвладною, мертвою, бездїяльною масою, треба щоб вона вся була жива, свідома, щоб вона в кожній справі відзивала ся чуйно на все, що дїєть ся у нас і поза нами, щоб була орґанїзована і обєднана, щоб її спокій був спокоєм зібраної, уоруженої військової лави, а не бездїльної й безладної юрби. Щоб ті орґанїзації, які поставлено на чолї нашого народнього житя, знали і були певні, що на кожде слово їх і кождої хвилї наш народ зробить те, що йому буде сказано — встане чи сяде, піде чи прийде, піднесе руки чи спустить.
Тодї наша Україна переживе щасливо сей не тільки великий, але і грізний мент, і закріпить ті великі здобутки, котрих прагнемо: волю і незайманність нашого краю, добро і права трудящих мас, нашого народу і тих народностей, які живуть з нами разом на нашій землї.
Такі були ті кличі, які розносила У. Ц. Р. через своїх інструкторів, що розсилали ся по Українї, через тих делєґатів, які прибували до У. Ц. Р. від ріжних гуртів і орґанїзацій українських, від ріжних установ, від селян, від війська, з фронту і тилу, через зїзди, які наказала вона скликати по ґубернїях, повітах і городах. І кличі сї не зіставали ся порожнїми. Велика орґанїзаційна хвиля пішла між українським народом.
На волостних і повітових зібраннях, на зборах просвітних і полїтичних орґанїзацій, на військових зїздах і зібраннях, на ґубернських зборах, що відбували ся в квітнї й травню, виносили ся постанови про те, що сї збори, орґанїзації й установи приймають полїтичні резолюції винесені Всеукраїнським Зїздом: домагати ся автономії України; не віддїляючи ся від Росийської держави вимагати федеративного звязку з нею; розрішеннє земельної справи покласти на Всенародні збори України (її сойм). Ухваляють підтримувати у всїм Укр. Центр. Раду, сповняти вірно її накази як свого Тимчасовою Уряду. Але заразом домагають ся від неї полїтики рішучої, твердих і певних заходів в забезпеченню українських полїтичних потреб, поставлення рішучих домагань Центральному Урядови.
І сї постанови з місць — винесені часом великими орґанїзаціями (особливо військовими) підтверджували ся великими всеукраїнськими зїздами, що відбули ся в травнї й червнї та своїми постановами зазначили волю широких мас трудящого українського люду.
Найбільш горяче відізвали ся на орґанїзаційні заходи У. Ц. Ради, найскорше і найрішучійше стали при нїй українські військові орґанїзації, і вони ж перші зібрали ся на всеукраїнський зїзд, що виявив волю великої сили нашого народу.
