Сторінка:Михайло Драгоманов. Рай і поступ. 1899.pdf/104

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

пізніще такий поділ показав ся неслушним і неможливим, і вчені люде прийшли до того, що над розумом людським не можна поставити ніякоі старшини, що розум мусить бути в усім вільний від усяких авторітетів. Думку сю ріжучо висказав учений Француз Декарт (1596–1650 р.) Від тоді вільний дослід прикладено і до самого святого письма, слова котрого вчені люде почали розбирати, яко слова писателів певного часу, жидівських і християнських, а зовсім не яко слова самого бога, сказані раз на всі віки і для всіх людей.

Так помалу люде дійшли до повноі вільности досліду, або науковоі вільности. Ми вже казали, в книжочці „Оповіданя про заздрих богів“, що така вільність не від разу може дати людям правду про всякі річи і що з нею не раз людина, і і найрозумніща і найученіща, може помилити ся. Але-ж нема в людей иншого способу доходити до правди, бо самого бога ніхто не може бачити і роспитати, а ті, що говорять від імени бога — самі люде і можуть помиляти ся. Нарешті вільність досліду вже себе виправдала, бо від тоді, як єі признали люде, хоть ще далеко не всі, — наука поступила так, як перше й не снило ся людям, і тепер знають люде уже богато всякоі правди і мають із неі всякі користи, про котрі перше не сміли й думати.