Сторінка:Михайло Драгоманов. Рай і поступ. 1899.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

говорили богато, та не ма чого і розводити ся про него, такий він очевидний.

Сей поступ уже перемінив на ліпше почасти й людську натуру. У нас, тай скрізь, невчені люде кажуть, придержуючи ся старих думок, що буцім-то чим далі, стає все гірше, що буцім-то с часами люде стають слабші, менчі, що і вік людський вменчує ся. У всіх народів за старих віків, навіть у письменних, були оповіданя про людей-велитів, що колись буцім-то жили на землі. В жидівській бібліі не раз говорить ся про таких велитів, і росказує ся, що перше люде жили по кілька сот років (більше як девять сот), потому по сто-двіста років, а вже нарешті менче. У нас прості люде росказують, що колись були такі велити, що могли теперішних людей покласти собі на долоню, ніби комашки, а нарешті будуть такі малі люде, що в нашій теперішній печи буде йіх дванадцять ціпами молотити. Докладна наука показала, що всі такі оповіданя неправдиві. Тепер учені люде, роскопуючи могили та цвинтарі, зміряли там людські кістки і дійшли, що противно: теперішні европейські люде зростом вищі, ніж давні. Так само дійдено по записям парафіяльним, котрі в деяких місцях зберігли ся за кілька сот років, що в Европі вік людський чим далі стає довший.