рих і середних віках скрізь иншла безпереривна війна. Перед римською державою, тай після єі руіни в середних віках, не тілько племя з племенем, держава з державою, але навіть кождий пан-рицарь із сусідом воювали з собою майже без упину, при чім нівечили простих людей. Новими часами вже тілько держави воювали с собою, а приватна війна перестала. Тепер уже зо сто років як в Европі менчі держави майже не знають війни, тай більші воюють не часто. Окрім того війна перемінила ся: бити, руйнувати, грабити не вояків тепер, за спільною згодою держав, заборонено, і коли ще подібне лучає ся, то вважає ся всіми за сором. Серед просвіченіщих людей скрізь іде розмова про те, аби незгоди межи державами рішали ся осібними судами. І вже було за остатні 25 років кілька примірів таких судів, що здержали европейські та американські держави від війни. Важно, що навіть царі найбільше узброєних держав тепер промовляють при всякій нагоді, навіть перед вояками, що вони воліють мир і що навіть військо держать тілько за для того, аби забеспечити мир. (Сего 1899 р., за почином російського царя, для нарад против війти зйіхали ся в Гадзі навіть представителі майже всіх просвічених держав. — М. П.). А колись війну мали за найблагородніщу працю для людини, так що у диких народів, як хто не вбив кого, то не мав
