і стали основою так званоі „народноі мудрости,“ взірцем котроі і в нашім народі служать усякі приказки та пословиці. Певно, що подібні думки склали ся вже дуже давно, ще тоді, коли люде були зовсім дикі. Але-ж і потім, коли деякі народи стали більше просвічені і навіть письменні, подібні думки у них не счезли, а навіть розросли ся в цілий погляд на світ і людське житє. Такий погляд находимо ми в книгах стародавних народів: Єгиптян, Індійців, Греків та Римлян.
Письменні люде серед тих народів були вже на стілько розумні, що могли розбирати, що в житю людськім є недоладне, і виробили собі думку про те, як повинні би люде жити. Подібні думки тепер звуть ся грецьким словом ідеал, то є взорець. Так ті письменники вже розуміли, що люде повинні би жити в згоді, та по правді одні з одними не тілько серед одного народу, але й загалом не повинні би воювати та вбивати один одного. А як люде вже звикли до думки, що колись давно було ліпше, то й тепер нові думки про супокій межи людьми причепили ся до тоі староі думки і через те виросла така думка, що колись то вже була правда та згода межи людьми, але потому счезла. Мало-по-малу виробили ся цілі оповіданя про те, як то світ ішов від ліпшого до гіршого.
Так на-примір, єгипетські письменні люде,
