теперішнє і будуще житє всего людського роду, і показує до чого і як той рід іде, і через те дає міцний ґрунт для праці кождоі людини і навчає людей ніколи не тратити надіі на ліпші часи і лучити ся для спільноі праці на те, аби дійти до можливого поліпшеня свого житя тепер і на далі. Сим думка про поступ користна для людей безмірно більше ніж усякі віри в рай на землі, котрі й не залежать від людей, або на небі, для котрого люде зневажають житє на землі. При сім наука про поступ не підриває ні одноі з добрих думок про способи заслужити собі царство небесне, бо вона также навчає людей, що треба любити других, як самих себе, але-ж додає до того ще щось нове. Власне наука про те, що людина повинна любити других, як саму себе, досить стара і зовсім не виключно християнська. Індійський учитель Будда ще поверх 500 років перед Христом навчав, що людина повинна любити других, навіть більше, як саму себе. Китайський учитель Конфуцій, 500 років перед Христом, казав, що людина повинна робити другим лише таке, що бажає, аби другі робили йій самій. Подібно навчали і грецькі філософи. Та чому-ж у житю людськім було так богато не праведного, напр. навіть особиста неволя? Власне тому, що всі такі учителі обертали ся лише до кождоі осібноі людини, намовляючи єі, аби була добра та справедлива, а не звертали
