йіх святих книжках. Тепер же є такі вчені люде, що не признають царства божого або небесного, осібного від житя людей на землі, але думають, що царство правди і можливого для людей щастя мусить настати тут, на землі, в людських громадах, коли люде стануть просвічені, вільні та добрі, хоть і не перестануть умирати. Так учені думають, що обовязок доброі просвіченоі людини і радість для неі, ніби рай, лежить у тім, аби працювати для такого поступу людности, та инчого раю й не ждуть. А є инчі вчені, котрі вірують у безсмертє душі і в царство небесне, але при тім признають поступ на землі і думають, що поступ сей то лише початок до дальшого поступу, котрий продовжатимуть люде десь і після смерти своєго тіла тут, на землі. Є цілі християнські громади, котрі бачать суть християнства лише в заповіди любити бога як батька і людей як братів, і при тім признають поступ в усій людности, християнській тай не християнській, котра также по своєму сповняє сю заповідь. Такі християне ставлять собі за обовязок працювати для поступу в житю всеі людности, думаючи, що так вони працюватимуть власне на те, аби і на землі настало царство боже, то є розум і правда. Так вони витовмачують і слова Ісусовоі молитви: „Батьку наш, що на небі, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на зе-
