млі“. Такі християне признають, що в самих людських думках про бога та єго царство й волю іде в усій людности безпереривний поступ, що навіть євангельські думки не зійшли з неба готові і на віки, а були в свій час вироблені людьми, хоть і за божою волею — Жидами й инчими давними народами тай були поступом на свій час, у порівнаню зо старозаконними, а тепер также повинні з волі божоі зміняти ся, відповідно до новіщого поступу науки і громадського житя, подібно до того, як у свій час і християне зміняли старі жидівські думки, церковні порядки і звичаі, що также вважали ся колись за закон божий, даний на віки. До таких думок помалу наближають ся межи християнами всі просвічені протестанти. Йім не так тяжко признати поступ навіть у справах віри, бо протестанти здавна признають кождій особі вільність товмачити святе письмо по своєму. Через те йім не тяжко признати й вільність досліду і поступ.
Инакше стоять католики — східні (грецького обряду) і західні (римського обряду). Вони признають право товмачити святе письмо лише церковній старшині — соборам єпископів і папам. Східні католики признають, що в справах віри все вже порішено старими соборами єпископів, с котрих остатний був більше як тисяча років тому. Західні католики признають за найвищу старшину в справах віри папу.
