тами рідка приязнь. Чоловік задумує страту жінці, а жінка чоловікови, а мачухи готують страшні отрути. Син хоче на перед вирахувати, коли умре батько. Лежить на землі побита набожність, і дівчина Астрея (справедлива богиня), остатня з богів, покинула покровавлену землю“.
Подібно до слів Овідія малюють теперішню добу і деякі наші колядки:
Чому-ж так нема, як було з давна,
Як було з давна, а з первовіку?
Ой, бо вже давно, як правди нема!
Бо брат на брата мечем рубає,
Сестра сестриці чари готує,
А кум на кума все ворогує,
Сусід сусіда збавляє хліба,
А донька матір все проклинає,
А син бо вітця на право тягає,
А цар на царя військо збирає.
Побіч таких думок, які виложені у Гезіода та Овідія, про колишню райську добу, відмінну від теперішньоі, лихоі, письменники старих народів думали, що й тепер на краях землі є райські сторони, де люде живуть щасливо та праведно, і що до них ходять у гості й боги. Нам чудно читати, що між инчими Греки клали одну с таких сторін і в північні від них землі, як наша, де буцім-то жили щасливі та праведні Гіпербореі, то є нарід споза північного вітру!
Але і в нашім народі живе віра, що є десь щаслива краіна, вирий, куди літають пта-
