Перейти до вмісту

Сторінка:Михайло Драгоманов. Рай і поступ. 1899.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

хи на зиму, і ключі від неі держить святий Юрко, а в казках наші люде розказують про сторони, де течуть ріки молочні, а береги з кисілю.

Подібні думки про райські віки та райські сторони показують великий поступ, який зробили люде від найдавнійших часів, коли вони були похожі на звірів. Думки ті показують, що люде вже мали в головах своіх ідеал — мірку, аби розбирати добре від злого, праведне від неправедного, і не вдоволяли ся щоденним житєм. Але до таких думок, що мусіли посувати людей ще до дальшого поступу, примішувало ся богато і неможливого та шкідливого. Зо слів Овідія бачимо, що він думав, що в золотім віці була вічна весна. Є справді такі краіни на землі, де панує вічна весна, але по більшій частині землі є й літо і зима й осінь, люде того перемінити не можуть і не можуть усі жити там, де вічна весна, то вже треба йім мирити ся с тим і тілько влагоджувати ся при тім як найліпше через ріжні вигади. А в Овідія ми бачили, що він ставить межи гріхами залізного віку всякі вигади, межи ними й те, що люде лізуть у середину землі. Як би єго послухали всі люде, то не мали би напримір і камінного вугля, що огріває йіх у зимі. Се в Овідія й подібних єму людей прояви тоі шкідливоі думки, що розум