Сторінка:Михайло Драгоманов. Рай і поступ. 1899.pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вмиратиме у 100 років, і лише в сто років проклятий буде грішник. Хто там покладе дім, той житиме в нім, хто посадить сад, той йістиме плід єго… Вік народу моєго буде довгий як вік дерева, і вибрані моі вживатимуть плоду від своєі праці. (Завважмо, що в часи написаня сих слів, Жиди ще не знали думки про безсмертність душі, ні про надгороду або кару після смерти; за найвище людське щастє тут виставляє ся — довгий вік на землі та вживанє плоду від своєі власноі праці). Вовк і ягня будуть пасти ся вкупі, лев йістиме солому, як віл, змия годувати ся ме порохом, не буде робити нічого лихого, не буде робити кривди на всій моій святій горі“ (Сіоні, де був збудований Єрусалим) (Гол. 65, ст. 17–25).

Думки подібні до остатних, іще докладніще росказані в першій голові теперішньоі книги Ісаіі, лише с тою відміною, що тут райське житє обіцяє ся не самим Жидам, а всім народам, що пристануть до жидівського закону:

„Під конець днів (сего світа) настане таке, що гора дому Єгови підоймеся яко голова всім горам і возвиситься вище всіх горбів, — і всі народи побіжать туди, і купа народів прийде та скаже: ходім, вийдемо на гору Єгови, до дому бога Якова, нехай він покаже нам своі дороги, аби ми ходили єго стежка-