і нелюдського; в персидських оповіданях і ворог, що на останку буде зломлений, то противник світлого і доброго бога — темний бог. А в жидівських надіях говорить ся більше про людей, головно про Жидів; тут вороги, що будуть побиті на останку, то вороги жидівського народу і жидівського закону. Ось чому жидівські надіі вужчі від персидських, хоть за те більше звертають уваги на громадське житє, і тому придатніщі для простіщих людей.
Опісля Жиди почали більше подавати ся впливови чужих, просвіченіщих народів. Так вони взяли від Персів думку про супротивника божого — діявола, від котрого пішла смерть і лихо по всему світу; взяли від Греків думку про безсмертну душу людську, яко головну частину людини, важніщу від смертного тіла, тай думку, що бог не істота подібна до людини, хоть і дужча, але світовий дух, чи розум, що не має ні кінця ні форми. Окрім того бодай частина Жидів, перемішавши ся с чужинцями, переставала вірити в можливість жидівського царюваня над инчими народами.
З сего всего вийшли помалу значні відміни в жидівських думках про будуще царство. Сі відміни виявили ся рішучо вже в християнських книгах, писаних саме перед другою руіною Єрусалима у 70 році після Христа і пізніще.
