борним Листом апостола Петра, читаємо такі слова: „в початку словом божим небеса і земля зложені були з води і водою, через те тодішній світ пропав, потоплений водою. А теперішні небеса і земля, що вдержують ся тим же словом, зберігають ся для вогню на день суду і погибели нечестивих людей. Прийде-ж день божий, як злодій у ночи, і тоді небеса з гуком розвалять ся, а стихіі, розгорівши ся, знищать ся, земля і всі річи на ній згорять… А в тім, ми по обіцянці божій, ждемо нового неба і новоі землі, на котрій живе правда“. (Другий Лист Петра, голова 3, ст. 1–13).
Такі обіцянки царства небесного праведним і пекла неправедним служили поступови людей тим, що навчали йіх бути милостивими до других. Се впливало добре особливо на людей грубіщих і менче просвічених, бо люде делікатніщоі натури і більше просвічені роблять добре не для надгороди і не зо страху перед карою, а тому, що инакше й не можуть робити. Такі люде були і перед Христом, бо ще в одній дуже старій індійській книзі росказує ся, як раз жінка, бачучи нещастє свого праведного чоловіка а щастє єго неправедних ворогів, сказала єму, що вона не бачить правди в суді божім; чоловік відповів йій на те: „я роблю, не оглядаючи ся на плід від моіх учинків. Чи буде мені надгорода, чи ні, я все одно сповняю з усіх сил моіх свій обовязок. Моя