християнськоі, коли єму показали образ раю та пекла, і вихрестивши ся став уже милостивим.
Алеж розважна людина спитає: чому-ж за тілько часу, як проповідає ся віра християнська, то є майже за дві тисячі років, все таки правда і милость не запанували серед християн? На се треба відповісти так, що були тай є недогляди в самій науці християнській про правду і милость. Наука та не звертає ніякоі уваги на громадські порядки в людськім житю, а обертає ся лише до кождоі особи окремо, обіцяючи йій царство небесне за милость і пекло за немилость. Але що-ж робити, як хто не хоче слухати подібноі намови? На се християнська проповідь дає навіть таку заповідь:
„Ви чули, що сказано (в старім жидівськім законі): „око за око і зуб за зуб“, а я (Ісус) кажу вам: „не против ся злому, але як хто тебе вдарить у праве лице то настав єму і ліве, а як хто схоче судити ся с тобою і взяти в тебе сорочку, віддай єму і верхню одежу, а як хто присилує тебе іти з ним одну милю, іди з ним і дві“.
Звістно, така заповідь милостива і ліпша ніж старий закон про пімсту, але вона не кладе ніякоі границі против злого. Дехто каже, що злий, що вдарить людину в лице, сам почує сором, коли та людина наставить єму і друге лице. Добре, як почує, — а як ні? Окрім того є такі кри-
